فَلَمَّا

اسْتَیْـَٔسُوْا

مِنْهُ

خَلَصُوْا

نَجِیًّا ؕ

قَالَ

كَبِیْرُهُمْ

اَلَمْ

تَعْلَمُوْۤا

اَنَّ

اَبَاكُمْ

قَدْ

اَخَذَ

عَلَیْكُمْ

مَّوْثِقًا

مِّنَ

اللّٰهِ

وَمِنْ

قَبْلُ

مَا

فَرَّطْتُّمْ

فِیْ

یُوْسُفَ ۚ

فَلَنْ

اَبْرَحَ

الْاَرْضَ

حَتّٰی

یَاْذَنَ

لِیْۤ

اَبِیْۤ

اَوْ

یَحْكُمَ

اللّٰهُ

لِیْ ۚ

وَهُوَ

خَیْرُ

الْحٰكِمِیْنَ

۟

Коли вони втратили надію забрати його, то зібралися на самоті для розмови. Найстарший із них сказав: «Невже ви не знаєте того, що ваш батько вимагав присягнути перед Аллагом, а також того, як ви скривдили Юсуфа? Я не піду з цієї землі, доки мені не дозволить батько, або Аллаг не винесе свого рішення мені. А Він — найкращий із суддів